Кращі науково-педагогічні працівники ВНЗ України 2006

Додаткова інформація


Прайс-лист на розміщення інформації у виданні...

Детально...

Презентація





Звернення до читачів


Г.Г. Філіпчук


 Шановні читачі!

___Перед Вами книга, яка презентує кращих представників науково-педагогічної думки: їхні ідеї, роздуми, погляди. Адже виклики економічного, політичного, соціокультурного, екологічного, етичного характеру вимагають від людства безперервного звернення до освіти, яка і у ХХІ столітті буде визначальним фактором суспільного прогресу, орієнтуючись як на ретрансляцію цивілізаційного багатства, так і, особливо, на творення оптимальної конструкції майбутнього. Недарма вважається, що успіх кожної держави і народу залежатиме від конкурентоспроможності освітніх систем, а найголовнішим національним потенціалом стане людський капітал.
___Однак це розуміння не позбавило світ кризових явищ в освіті. Вони характеризуються дедалі більшими полярностями в рівні і якості освіти між багатими і бідними країнами, між соціальними верствами. Інформаційна революція викликала величезне збільшення обсягу та швидкості обігу знань за умов, коли більшість суб'єктів навчально-виховного процесу не можуть користуватися сучасними технологіями.
___На тлі найрізноманітніших модернізацій (зокрема і корисних) система підготовки фахівців далеко не завжди здатна позбавитись інертності. Несвоєчасно реагує на суспільні пріоритети педагогічна і психологічна наука, через низький соціальний статус учителя зникає належна мотивація в освітньому середовищі.
___Звичайно, Україна має вирішувати ці та багато інших універсальних проблем і завдань, виходячи з контексту інтеграційних та глобальних процесів. Проте українська вища і середня школа, професійна і безперервна освіта мусять вибудовувати обґрунтовану, довершену концепцію, виходячи із власних інтересів та можливостей, історичних та соціокультурних особливостей.
___Так чи інакше, але слід давати відповіді на запитання, а чи вдасться на найближчу перспективу якісно змінити ставлення влади до освіти, визнаючи її головним пріоритетом державної політики; чи забезпечимо національно оберігаючий розвиток при незворотних процесах входження України у світовий і європейський освітній простір, який би відображав інтереси української людини з її інтелектуальними, духовними, матеріальними, моральними запитами; чи стане освіта стимулюючим фактором для української економіки, чи сприятиме вона активним процесам становлення громадянського суспільства і консолідації нації. Ці та інші питання потребують адекватного суспільно-державного реагування. Очевидно, що і прийняття Кабінетом Міністрів України Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки є спробою держави відповісти на нові умови, завдання, потреби особистості, її світогляду, інтелекту, здатність формувати адаптивні якості людини на ринку праці в динамічному конкурентному соціосередовищі. Програма є конкретним документом, який містить політико-правові, фінансово-економічні, педагогічні норми. Але позитивну громадянську оцінку вона отримає лише тоді, коли створюватиме життєздатну систему безперервного, якісного навчання і виховання, яка успішно конкуруватиме на європейському рівні, забезпечуватиме особистісно-орієнтовану парадигму, єдність національного і громадського виховання, відкритість і доступність освіти. Достатньо зрозуміле і водночас надзвичайно складне завдання випливає зі згаданого документа - створити оптимальні умови і можливості для здобуття громадянами освіти в усіх її ланках. А те, що таких умов в Україні ще немає, засвідчує стан освіти на двох крайніх полюсах - дошкільної і вищої освіти. Різке скорочення, особливо в сільській місцевості, мережі дошкільних закладів і надвисокий рівень, як для України, платного навчання у вищих навчальних закладах створює соціальний дискомфорт. Поки що, впродовж незалежного періоду України, влада не спромоглася через бюджетну політику виконувати ті закони і програми загальнонаціонального характеру, які б оптимально задовольняли освітні потреби населення. Це означає, що унеможливлюється реалізація загальноукраїнського компоненту національної ідеї, коли переважаючий розвиток освіти - основа економічного, культурного, інтелектуального, громадського розвитку суспільства і держави.
___Хотілося, щоб і нинішню Державну програму з розвитку освіти не спіткала доля багатьох подібних. Освіта потребує суспільно-політичної стабільності, оскільки навіть досконало підготовлений документ може успадкувати роль "паперової" педагогіки. У свій час К. Гельвецій писав: "… виховання може залишитися таким, як і було, тому що для складання доброго плану треба бути лише освіченим, а для запровадження його в життя - мати владу". Саме політична воля, усвідомлення владою необхідності мати освічене суспільство забезпечить успіх модернізації системи відповідно до вимог часу.
___Дія нових факторів і підходів, зокрема у європейському освітньому просторі, засвідчує також, що серед чільних пріоритетів - зорієнтованість освіти на культуру, зокрема національну, цей напрям зумовлений загальними цілями школи України - виховувати національно свідомого громадянина, освіченого патріота, який любить свою Батьківщину, свій народ, відстоює і примножує його культурно-історичні здобутки і керується загальнолюдськими цінностями. І якщо попередня система освіти з її політико-ідеологічними завданнями денаціоналізації особистості не могла реалізовувати цю мету, то завдання нинішньої - подолати індиферентне ставлення до власної історії, культури, мови, ідеї української державності. Вітчизняний і зарубіжний досвід засвідчує, що система освіти має зорієнтовуватися на те, щоб не лише забезпечити глибокі знання і вміння, а й виховати особистість, активного учня суспільних процесів, який небайдужий до того, що відбувається у навколишньому соціальному і природному середовищі.
___Подібна парадигма, наприклад, закладена у зміст японської шкільної системи, яка віддає пріоритет вихованню. У батьків є й інші важливі пріоритети - якісна підготовка до вступу у вузи. На це під час приватного репетиторства витрачаються мільярдні кошти, проте вища японська влада аж ніяк не хоче бачити свою національну школу безвиховною, яка штампує лише функціонально підготовлений "продукт" для вищих навчальних закладів.
___Мусимо бути, особливо педагоги, свідомі того, що міцність незалежної, демократичної, самобутньої України безпосередньо залежить від повноцінного розвитку національної культури, від уміння скористатися культурними здобутками.
___При цьому етнокультуру аж ніяк не можна зводити лише до етнографічно-фольклорних чи мовно-історичних аспектів, технічних, філософсько-етичних надбань українського народу, які часто мають універсальну загальнолюдську значущість. Отже, і головна наука про виховання - педагогіка, українська науково-педагогічна думка мають опиратися на культурологічну парадигму, на гуманістичні традиції і головні принципи культуро- і природовідповідності.
___Слід зазначити, що на це вказують і міжнародні конвенції і хартії. Збереження, захист, розвиток національних культур є неодмінною умовою прогресу будь-якого народу і держави. Г. Ващенко писав, що кожний народ має свої властивості психічні й, зокрема, свої властивості інтелектуальні, що і в галузі розумового виховання, крім загальнолюдських завдань, мусять стояти завдання, які відповідають цим властивостям. Тому школа мусить бути національною не тільки за мовою викладання, а й за змістом щодо цінностей, традицій, світогляду. Школа, освіта є частиною культури. І чим більше вони окультурені, тим більше вони олюднені, інтелектуальні. Один з відомих українських митців С. Якутович зазначив, що "цивілізація - це відсоток культури на душу населення".
___Практика показує, що як тільки школа втрачає свою культурно-історичну праоснову, нівелюються етноцінності, активізуються бездуховні процеси. Ні академізм, ні політехнічність, ні прагматизм у змісті освіти неспроможні компенсувати цю втрату, оскільки школа не витримує іспиту культурою. Великий сумнів у тому, що без літератури, рідної мови, мистецтва, історії, музики, культури можна зберегти ідентичність, інтелект нації. Очевидно, що освітні стандарти мають посилити соціально-гуманітарну спрямованість освіти, долаючи традиційні технологічні підходи. Педагогічна наука, методологія, методика мусять бути націлені на культурологічне збагачення навчальних дисциплін, не лише посилювати присутність у змісті освіти української культури, а й впроваджувати здобутки інтелекту і духу українства за кордоном.
___Зрозуміло, що жодне цивілізоване суспільство, яке перебуває в активних інтеграційних зв'язках, не може прогресувати, опираючись лише на основи однієї культури, нехай і дуже розвиненої. Варто безперервно долучатися до світових культурних багатств. Але, інтегруючись, потрібно не зникнути і не знівелювати себе у світовому культурному просторі, треба бути цікавим і корисним для інших, продукуючи власне національне "Я", а не формувати психологію споживача чужих культурних цінностей. Тому українській освіті слід адекватно відповідати на виклик часу, щоб дати суспільству зрозуміти, чим же заповнювати ціннісні вакууми.
___Звичайно, що гуманітарна і гуманістична орієнтація виводитиме школу на посилення статусу рідної та іноземних мов, історії, літератури, мистецтва, суспільних дисциплін, оскільки, як у свій час зазначав К. Ушинський, недостатність загальної гуманної освіти приносить мало позитивних результатів. Проте кількісні параметри гуманітарних дисциплін не завжди визначають філософію національної освіти, національний характер освіти і виховання. Яку історію ми вивчаємо, яку музику ми слухаємо, якою мовою послуговуємося, які цінності сповідуємо - питання, які є надзвичайно актуальними для України. Сьогодні, навіть при значно удосконаленій нормативно-законодавчій базі незалежної України, за інерцією, а часто і свідомо, здійснюється гальмування впровадження у зміст гуманітарної освіти національної ідеї, національних ідеалів, які чітко окреслені в Національній доктрині розвитку освіти.
___Порівняльний аналіз виводить нас на сказане ще в 1867 р. К. Ушинським про необхідність зробити школи національними. Без цього не можна формувати загальноукраїнську національну свідомість, а з допомогою лише універсальних цінностей, математичних чи технічних наук важко консолідувати націю. Бо нації, за висновком Ліни Костенко, помирають не від інфаркту, а від того, що втрачають мову. Мову власного самовираження. Отже, вітчизняна педагогічні наука і практика найперше мають опиратися на природу свого народу. Без цього немає духовного начала, культури, традиції, історичної пам'яті. Вони є обов'язковою передумовою становлення національної свідомості - станового хребта української нації і держави. Щодо музичної культури і освіти, роль яких, впевнений, зростатиме, то вони мусять витворюватися.
___Шановні колеги, зичу Вам професійних успіхів у справі виховання майбутнього української нації.
З повагою
академік АПН України,
доктор педагогічних наук,
професор

 Г.Г. Філіпчук

"Міста і села України"

Знаєте цікаві новини про свій регіон. Володієте інформацією про непересічні досягнення своїх земляків. Нехай про це дізнаються всі, відправте новину нашим модераторам, і вона з`явиться на порталі.
Відправити новину...



Всі права захищено. Копіювання інформації з сайту без письмового дозволу адміністрації порталу заборонено.